Небо (Янюк Емілія)
4.9 (10)

Небо (Янюк Емілія) в Христианской фонотеке

Небо (Янюк Емілія)

О, Небо, підіймаю очі, розчиняюсь у тобі.
Хоча прикуте тіло до землі,
Думками я все вище відлітаю,
І ти ведеш, несеш мене у світ глибокої тиші…

І у ночі я знову поринаю в твою безодню чистоти,
З зірками тихо, мовчки розмовляю,
Вручаю таїни, питання з уст душі…
Тоді я падаю в обійми Неба, немов мале дитя в обійми матері.

Як загримить моя молитва бурею, грозою,
Я знову підіймаю погляд до тебе,
Небо блискавицею і громом заспіває пісню,
Про тиху гавань, яка чекає там мене.

Як не старається земля мій погляд відвернути,
Сховати горами високими і хвилями глибокими, те Небо голубе,
Не заземлить корінням тимчасовим, мою безсмертну душу,
Земля – це чужина, а Небо – то моє.

Так часто думаю про тебе,
Моя туга, моя почаль, моя надія й радість…
О, Небо ти так далеко і так близько.
Чим вище моя душа вривається у чисту голубінь,
Тим нижче моє тіло схиляється до праху, до землі.

Чекаю день, той день, коли візьмеш мене в свої обійми,
І я скажу…Ні, я прокричу цій мачусі-землі, –
Я не твоя, тепер не сирота,
Мене несуть обійми Неба у Рідний Дім,
До мого рідного Отця.

Ця зустріч…І знову я дивлюсь на тебе Небо.
І уявляю, коли мене таку безкрилу,
Нестимуть крила Янголів,
Туди, де більш не буде ночі, я там відпочину.
Там буде радість, мов у сні…

О, Боже мій, коли Тебе зустріну, –
Я знаю, побачу у Твоїх Очах, те ж саме Небо, що манило мене усе земне життя.
Це Ти говориш хмарами, зірками, вечірньою палітрою краси,
І обіймаєш серце теплими дощами,
Шепочеш вітром: «Моє дитя. Ти не одна, з тобою Я…»

По цій землі, де всі чогось шукають, прагнуть і втрачають,
Я проведу тебе, Я не залишу.
Наповню радістю, коли усі заплачуть,
В часи війни, тебе потішу,
Бо ти Моя, належиш Небесам.

Допоможу тобі на цій землі «годин і часу»,
Дивитися туди, де «вічність»,
Хай не зловтішається земля, що в назначені години, твоє тіло на спочинок прийме,
Вона не знає, що тіло – це лиш тліний порох, а людина – це душа.
Моє дитя, це Небо, це Я, твій Батько, тебе чекають Небеса.

Читает авторка.

Отрады (Валерий Брюсов)
5 (2)

Отрады (Валерий Брюсов) в Христианской фонотеке

Отрады (Валерий Брюсов)

Знаю я сладких четыре отрады.
Первая – радость в сознании жить.
Птицы, и тучи, и призраки – рады,
Рады на миг и для вечности быть.

Радость вторая – в огнях лучезарна!
Строфы поэзии – смысл бытия.
Тютчева песни и думы Верхарна,
Вас, поклоняясь, приветствую я.

Третий восторг – то восторг быть любимым,
Ведать бессменно, что ты не один.
Связаны, скованы словом незримым,
Двое летим мы над страхом глубин.

Радость последняя – радость предчувствий,
Знать, что за смертью есть мир бытия.
Сны совершенства! в мечтах и в искусстве
Вас, поклоняясь, приветствую я!

Радостей в мире таинственно много,
Сладостна жизнь от конца до конца.
Эти восторги – предвестие бога,
Это – молитва на лоне Отца.

1900 г.

Читает Николай Гузов.

До встречи (Богдан Мычка)
5 (3)

До встречи (Богдан Мычка) в Христианской фонотеке

До встречи (Богдан Мычка)

Я ухожу. Прощай! Или до встречи?
К тебе я обращаюсь, человек!
Не забывай – земной наш век не вечен,
А вечен только неземной наш век.

Я ухожу. И в этом есть причина,
Земную жизнь прожить мне не дано.
Смертельно болен, ранен, сбит машиной –
В чем разница? Не все ли мне равно?

Я ухожу. И в этом нет сомненья.
Сомненья только есть, когда ты жив.
Но смерти острое прикосновенье
Решает направление души.

Я ухожу. Протоптанной дорогой,
Которой людям суждено пройти.
В конце – развилка. Вверх – на встречу с Богом,
Вниз – двери в ад. И разошлись пути.

Я ухожу. Я в жизни мало сделал.
Хотелось больше, но как есть – так есть.
Накрыть бы покрывалом чисто-белым
Вранье и зависть, ханжество и месть.

Я ухожу. Хорошими делами
Пятно грехов всей жизни никогда
Мне не закрыть – лишь только пеленами,
Тождественными святости Христа.

Я ухожу. Подмышкой покрывало,
Подарок Бога восемь лет назад.
Накроюсь весь. Уже пора настала
Быть в праведности с головы до пят.

Я ухожу. Я Бога скоро встречу.
Сменю на рай короткий жизни век.
Не забывай – как я, ты тоже вечен.
Прощай! Или – до встречи, человек?

2002 г.

Читает Читает Ната Звонка, студия «Голос».